У разі укладення договору страхування, у якому об’єктом страхування визначено життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення застрахованої особи, у такому договорі зазначається, зокрема, інформація для ідентифікації кожної застрахованої особи, що дає змогу однозначно встановити таку особу відповідно до законодавства України, крім випадків, передбачених абзацом четвертим частини третьої статті 99 Закону про страхування, та інша інформація, необхідна для визначення страхового тарифу та/або страхової премії щодо такої застрахованої особи (пункт перший частини третьої статті 99 Закону про страхування).

У підпункті 1 пункту 134 глави 24 розділу VII Положення № 182 встановлено, що в договорі страхування життя та/або здоров’я зазначається інформація для ідентифікації кожної застрахованої особи, що дає змогу однозначно встановити таку особу відповідно до законодавства України:

прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), дата народження

застрахованої особи та інша інформація щодо ідентифікації застрахованої особи відповідно до законодавства України та/або на вимогу страховика та/або страхового посередника, уключаючи адресу, серію (за наявності) та номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності).

Так, інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків застрахованої особи (у тому числі серію та номер паспорта / номер паспорта у формі картки для застрахованих осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) у договорі страхування життя зазначається відповідно до законодавства України та/або на вимогу страховика та/або страхового посередника.

Водночас слід зауважити, що в підпункті 1 пункту 45 розділу VII Положення про порядок обліку страховиком договорів, пов’язаних зі здійсненням діяльності із страхування, та вимоги до захисту інформації страховика, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 204 (зі змінами) (далі – Положення № 204), визначено, що інформаційні системи страховика з метою ведення персоніфікованого (індивідуального) обліку договорів страхування життя повинні містити інформацію щодо договору страхування життя, визначену в додатку до Положення № 204, а також відомості про кожну застраховану особу за договором страхування життя, а саме: прізвище, власне (власні) ім’я (імена), по батькові (за наявності), дату народження, стать, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), іншу інформацію для ідентифікації застрахованої особи, визначену вимогами внутрішніх документів страховика та/або законодавством України.

У загальних умовах страхового продукту (крім загальних умов страхових продуктів, відповідно до яких укладаються договори страхування життя з накопичувальною складовою) зазначається максимальна частка витрат страховика, пов’язаних безпосередньо з укладанням і виконанням умов договорів страхування за таким страховим продуктом (далі ‒ максимальна частка витрат). Максимальна частка витрат є розрахунковою величиною очікуваних витрат на укладання та виконання договорів страхування за страховим продуктом, яка закладається у страховий тариф під час його обчислення. Частка витрат страховика, пов’язаних безпосередньо з укладенням та виконанням конкретного договору страхування, визначається страховиком під час укладення такого договору страхування за згодою страхувальника в межах максимальної частки витрат та зазначається у такому договорі страхування, крім договору страхування життя з накопичувальною складовою та договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Страховику заборонено укладати договір страхування, що передбачає частку витрат страховика, пов’язаних безпосередньо з укладенням та виконанням такого договору страхування, у розмірі, більшому, ніж максимальна частка витрат, що передбачена загальними умовами страхового продукту, відповідно до яких укладається такий договір страхування (пункт 187 глави 27 розділу VII Положення № 182).

У частині першій статті 109 Закону про страхування передбачено, зокрема, що договір страхування життя за класами страхування життя може передбачати різні комбінації ризиків за класами страхування, форми страхових виплат, включати накопичувальну (страхування на випадок дожиття до визначеного віку чи дати або вступу у шлюб, або народження дитини) та/або ризикову складову [страхування на випадок смерті та страхування на випадок допоміжних ризиків, зокрема смерті в результаті нещасного випадку, травми, хвороби, тілесних ушкоджень, тимчасової та/або постійної (стійкої) втрати працездатності].

Так, вимоги пункту 187 глави 27 розділу VII Положення № 182 не поширюються на договір страхування життя за класом страхування 19, що містить накопичувальну складову, незалежно від наявності в такому договорі ризикової складової (уключаючи страхування на випадок допоміжних ризиків). Частка витрат страховика, пов’язаних безпосередньо з укладенням та виконанням договору страхування, має бути зазначена в договорі страхування життя, який не містить накопичувальної складової, з урахуванням того, що розмір такої частки не повинен перевищувати максимальну частку витрат, що передбачена загальними умовами страхового продукту, відповідно до яких укладається такий договір страхування життя.

Страхова сума може бути встановлена за окремим об’єктом страхування, страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування в цілому (частина перша статті 94 Закону про страхування).

Конкретний розмір страхового тарифу відповідно до частини третьої статті 95 Закону про страхування може визначатися в договорі страхування за згодою сторін або відповідно до законодавства.

Якщо договором страхування життя передбачено страхування страхових ризиків (комбінації ризиків), за якими страхові виплати встановлені у формі ануїтету, страхова сума та страховий тариф за такими ризиками в договорі не встановлюються (частина четверта статті 109 Закону про страхування).

Згідно з вимогами пунктів 8, 11 частини другої, пункту 2 частини третьої статті 89 Закону про страхування у договорі страхування життя обов’язково зазначаються розмір страхової суми та/або страхових виплат, страхового тарифу (крім випадків, визначених законодавством України, коли розмір страхової суми / страхової виплати, страхового тарифу в договорі не визначається) та страхової премії за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків та за договоромстрахування життя в цілому.

У пункті 107 глави 21 розділу VI Положення № 182 встановлено, що умови договору страхування життя за класом страхування 19 (крім універсального страхового продукту) для кожної застрахованої особи, групи осіб та/або за договором в цілому повинні передбачати:

• розмір страхової суми та/або страхових виплат за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або розмір ануїтету, крім випадків, визначених Законом про страхування;
• страховий тариф за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або за договором страхування життя в цілому, крім випадків, визначених Положенням № 182.

Згідно з пунктом 108 глави 21 розділу VI Положення № 182 договір страхування життя за класом страхування 19 за універсальним страховим продуктом не повинен містити зазначення для кожної застрахованої особи та/або за договором у цілому:

• розміру страхової суми та/або розміру виплат у вигляді ануїтету для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати. Порядок визначення розміру страхової суми зазначається у договорі страхування життя;
• страхового тарифу для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати.

Отже, законодавством України визначено, що в договорі страхування життя за класом страхування 19:

• за страховим продуктом, крім універсального страхового продукту:
зазначається розмір страхової суми та/або страхових виплат за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або розмір ануїтету, а також розмір страхового тарифу за кожним страховим ризиком та/або групою страхових ризиків дожиття та смерті та/або за договором страхування життя в цілому – для кожної застрахованої особи, групи осіб та/або за договором у цілому; розмір страхової суми та страхового тарифу не встановлюються за страховими ризиками (комбінаціями / групами страхових ризиків), за якими страхові виплати встановлені у формі ануїтету;

• за універсальним страховим продуктом для основного ризику дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати розмір страхової суми та/або розмір виплат у вигляді ануїтету, розмір страхового тарифу не визначається.

Отже, договір страхування життя за класом страхування 19 може не містити інформації про розміри страхових сум та/або страхових виплат і страхових тарифів за договором у цілому, якщо розмір страхової суми / страхової виплати у формі ануїтету та розмір страхового тарифу(крім випадків, коли страхові виплати за страховим ризиком здійснюються у формі ануїтету) зазначаються для окремого страхового ризику та/або групи страхових ризиків дожиття та смерті для кожної застрахованої особи та/або групи осіб.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону про страхування страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя (основних ризиків), може без отримання ліцензії на здійснення страхування ризиків, включених до класів страхування 1 та/або 2, здійснювати страхування цих допоміжних ризиків при виконанні таких умов:

• такі допоміжні ризики стосуються об’єкта страхування, застрахованого за основним ризиком;
• такі допоміжні ризики пов’язані з основним ризиком, який належить до класу страхування, за яким страховик має ліцензію;
• допоміжні ризики страхуються за тим самим договором страхування, за яким страхується основний ризик;
• здійснення страхування допоміжних ризиків передбачено планом діяльності страховика, поданим до Національного банку для отримання ліцензії на здійснення діяльності із страхування.

Водночас у пункті 2 частини сьомої статті 11 Закону про страхування передбачено, що страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя, може отримати ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування іншого, ніж страхування життя, а саме за класами страхування 1 та/або 2.

Отже, страховик після отримання ліцензії на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування іншого, ніж страхування життя, за класамистрахування 1 та/або 2 має право укладати договори, що включають різні комбінації ризиків за класами страхування, зазначеними в ліцензії такого страховика (з урахуванням особливостей та вимог, установлених законодавством України у сфері страхування для окремих класів страхування).

У пункті 2 глави 1 розділу І Положення № 182 встановлено, що:

• основні ризики ‒ ризики, які для цілей Положення № 182 розуміються як страхові ризики, пов’язані з життям та/або пенсійним забезпеченням застрахованої особи (залежно від класу страхування: дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку чи дати або вступу у шлюб, або народження дитини, смерть застрахованої особи), включення до договору страхування життя одного чи кількох з яких є обов’язковим і визначається вимогами  Положення № 182 до відповідного класу страхування життя (підпункт 10);
• допоміжні ризики ‒ ризики, які для цілей Положення № 182 розуміються як страхові ризики, інші, ніж основні ризики, пов’язані з життям, здоров’ям та/або працездатністю застрахованої особи [уключаючи смерть у результаті нещасного випадку, травми, критичні захворювання, хвороби, тілесні ушкодження, тимчасову та/або постійну (стійку) втрату застрахованою особою працездатності], які можуть бути включені до договору страхування життя додатково до основних ризиків у разі виконання умов, передбачених частиною восьмою статті 11 Закону про страхування, з урахуванням вимог Положення № 182 (підпункт 7).

Відповідно до пункту 101 глави 21 розділу VI Положення № 182 клас страхування 19 характеризується наявністю принаймні одного з таких основних ризиків, що передбачається у договорі страхування:

1) дожиття застрахованої особи до визначеного договором віку такої особи;

2) дожиття застрахованої особи до визначеної договором дати; 3) смерть застрахованої особи.

У пункті 102 глави 21 розділу VI Положення № 182 визначено, що клас страхування 19 може передбачати страхування допоміжних ризиків, пов’язаних із життям, здоров’ям та/або працездатністю застрахованої особи, на умовах, визначених Законом про страхування та Положенням № 182, виключно з основними ризиками, передбаченими в пункті 101 глави 21 розділу VI Положення № 182.

На думку Національного банку, страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності з прямого страхування та/або вхідного перестрахування за класами страхування життя та за класамистрахування 1 та/або 2, які є класами страхування іншого, ніж страхування життя, має право укладати договори страхування життя (основних ризиків), зокрема за класом страхування 19, та може здійснювати страхування визначених законодавством України допоміжних ризиків у разі виконання умов, установлених у частині восьмій статті 11 Закону про страхування, та відповідних вимог Положення № 182.

Законодавство України не містить заборони укладати договори страхування життя за класом страхування 19, що передбачають основний ризик “смерть застрахованої особи в результаті нещасного випадку”.

Також законодавством України не заборонено укладати договір страхування життя за класом страхування 19, що не містить допоміжних ризиків.

У частині зазначення в договорі страхування життя за класом страхування 19 основного ризику “смерть застрахованої особи” Національний банк звертає увагу на таке.

У Законі про страхування визначено: у договорі страхування обов’язково зазначаються, зокрема, перелік страхових ризиків (частина друга статті 89 Закону про страхування); договором страхування визначаються конкретний об’єкт страхування, з яким пов’язані страхові інтереси страхувальника (іншої особи, визначеної у договорі страхування), та страхові ризики, що пов’язані з цим об’єктом страхування тапідлягають страхуванню за цим договором страхування (частина шоста статті 89 Закону про страхування); страхове покриття за конкретним договором страхування включає сукупність страхових ризиків, на випадок настання яких здійснюється страхування, об’єкт страхування, строк дії, грошовий еквівалент страхового захисту, а також територію дії страхового захисту (частина шоста статті 93 Закону про страхування).

У пункті 176 глави 27 розділу VII Положення № 182 визначено, що обсяг страхового покриття, уключаючи конкретний перелік страхових ризиків, страхових випадків, об’єкт, що підлягає страхуванню, варіант страхування (у разі його передбачення у загальних умовах страхового продукту), визначаються в договорі страхування в разі його укладення відповідно до загальних умов страхового продукту.

Отже, з метою однозначного розуміння страхувальником обсягу страхового покриття за договором страхування життя такий договір повинен містити конкретний перелік страхових ризиків, страхових випадків, які підлягають страхуванню за цим договором, як одну з істотних умов договору страхування. У визначенні страхового ризику та/або страхового випадку договору страхування життя страховик повинен чітко зазначити, смерть з якої причини (наприклад, з будьякої причини, у результаті хвороби чи внаслідок нещасного випадку) покривається таким договором.

Крім того, у пункті 1 частини третьої статті 8 Закону про фінансові послуги передбачено, що інформацією на ринку фінансових послуг, що вводить в оману, зокрема, є відомості, які містять неповні або недостовірні дані про істотні умови договору про надання фінансової послуги, до якої відноситься страхування. Поширення на ринку фінансових послуг інформації про фінансові та/або супровідні послуги, що вводить в оману, забороняється (частина друга статті 8 Закону про фінансові послуги).

Умова договору страхування, яка за змістом належить до одного розділу такого договору, не повинна викладатися або повторюватися в іншому за змістом розділі (не стосується умови, яка конкретизується в такому розділі) відповідно до пункту 6 розділу ІІ Положення про особливості укладення договорів страхування зі споживачами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 20.12.2023 № 175 (зі змінами).

Отже, у договорі страхування життя у визначенні страхового ризику та/або страхового випадку, що передбачає смерть застрахованої особи, має бути чітко зазначено причину настання смерті, у зв’язку з якою така смерть буде вважатися страховим випадком, наприклад “смерть застрахованої особи з будьякої причини”, “смерть застрахованої особи в результаті нещасного випадку”.

Зазначення в договорі страхування життя страхового ризику / страхового випадку “смерть застрахованої особи” без зазначення причини, через яку настала смерть, з подальшим наданням інформації про таку причину в іншому розділі договору страхування, зокрема в переліку виключень зі страхового випадку та обмежень страхування, може вводити страхувальника в оману, оскільки визначення страхового ризику / страхового випадку містить неповну інформацію про істотну умову договору страхування.

Статтею 97 Закону про страхування врегульовано питання укладення договору страхування:

• договір страхування укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільного кодексу, встановлених до письмової форми правочину, та оформляється у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”, або в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію (абзац перший частини першої статті 97 Закону про страхування);
• договір страхування життя може бути укладений шляхом складання одного документа (договору страхування), який підписується сторонами, або шляхом обміну листами, документами, які підписуються стороною, що їх надсилає. У разі подання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, про намір укласти договір страхування такий договір може бути укладений шляхом надсилання страхувальнику відповідної переддоговірної інформації і документів та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), що не містить розбіжностей з поданою заявою, крім випадків, якщо страхувальник надав на це попередню згоду у заяві. Страхувальник має право відмовитися від договору страхування, якщо поліс містить розбіжності із заявою, протягом 45 днів з дня його отримання, а страховик зобов’язаний повернути отримані кошти за таким договором у повному обсязі
  (абзац другий частини першої статті 97 Закону про страхування);
• факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим полісом, сертифікатом. Договір страхування, що укладається шляхом приєднання та в інших передбачених законом випадках, складається з публічної частини договору страхування, якою є загальні умови страхового продукту, та індивідуальної частини договору страхування, якою може бути страховий поліс
  (частина п’ята статті 97 Закону про страхування);
• законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги та особливості порядку укладення договорів страхування, інші вимоги до змісту та умов договору страхування залежно від класу страхування (окремих ризиків, груп ризиків, груп класів), у тому числі для договорів страхування, обов’язковість укладення яких визначена законом (частина шоста статті 97 Закону про страхування). Особливості порядку укладення договору страхування життя, інші вимоги до змісту та умов такого договору визначені в Положенні про характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, особливості здійснення діяльності зі страхування та укладання договорів за класами страхування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2023 № 182 (зі змінами) (далі – Положення № 182).

У частині першій статті 89 Закону про страхування визначено, зокрема, вимоги до інформації, яку повинні містити загальні умови страхового продукту, щодо затвердження страховиком загальних умов страхового продукту, їх розміщення та зберігання на вебсайті страховика, а також встановлено, що договір страхування укладається відповідно до загальних умов страхового продукту.

Відповідно до підпункту 8 пункту 2 глави 1 розділу І Положення № 182 загальні умови страхового продукту ‒ внутрішній документ страховика, визначений відповідно до частини першої статті 89 Закону про страхування, з урахуванням вимог Закону про страхування та Положення № 182, що встановлює загальні правила (умови), порядок та особливості здійснення страхування за страховим продуктом.

Згідно з пунктом 178 глави 27 розділу VII Положення № 182 договір страхування може включати як свою складову частину загальні умови страхового продукту, визначені страховиком відповідно до частини першої статті 89 Закону про страхування, за умови, що така можливість передбачена страховим продуктом, та в іншій частині такого договору зазначаються індивідуальні умови договору страхування та конкретний обсяг страхового покриття за договором страхування, що укладається зі страхувальником.

Отже, законодавство України в системному взаємозв’язку встановлює, що в разі подання страхувальником письмової заяви за встановленою страховиком формою про намір укласти договір страхування життя, такий договір страхування життя може бути укладений шляхом надсилання страховиком страхувальнику відповідної переддоговірної інформації і документів (уключаючи затверджені страховиком загальні умови страхового продукту, відповідно до яких укладатиметься такий договір), а також видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), у якому визначені індивідуальні умови договору страхування життя та конкретний обсяг страхового покриття за таким договором. Водночас загальні умови страхового продукту повинні містити всі обов’язкові умови договору страхування життя, визначені в частинах другій, третій статті 89 Закону про страхування, та мають передбачати, що ці загальні умови страхового продукту є частиною договору страхування життя. У такому разі загальні умови страхового продукту не вважаються публічною частиною договору згідно з вимогами частини п’ятої статті 9 Закону України “Про фінансові послуги та фінансові компанії”

Відповідно до частини першої статті 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України “Про страхування” (далі – Закон про страхування), інших законодавчих актів.

Статтею 98 Закону про страхування, зокрема, визначено, що: строк дії договору страхування встановлюється за згодою страховика і страхувальника та зазначається в договорі страхування (частина перша статті98); страховий захист діє протягом усього строку дії договору страхування, якщо інше не передбачено договором страхування або законодавством України (частина третя статті 98); у разі визначення у договорі страхування ретроактивної дати у страховика виникає обов’язок здійснити страхову виплату, якщо події, що призвели до настання страхового випадку, виникли після ретроактивної дати або протягом строку дії договору страхування (частина п’ята статті 98); дія договору страхування не поширюється на події, що мають ознаки страхового випадку, які настали до набрання чинності договором страхування (крім випадку застосування ретроактивної дати відповідно до частини п’ятої статті 98) (частина шоста статті 98).

Ретроактивна дата – дата, яка передує даті початку дії договору страхування та включається до строку страхового покриття (пункт 43 частини першої статті 1 Закону про страхування).

У частині третій статті 4 Закону про страхування встановлено, що особливості здійснення діяльності із страхування та укладання договорів за класами страхування визначаютьсяспеціальними законами з регулювання ринку страхування та нормативно-правовими актами Регулятора (Національного банку України).

Відповідно до підпункту 2 пункту 166 глави 26 розділу VII Положення про характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, особливості здійснення діяльності зі страхування та укладання договорів за класами страхування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2023 № 182 (зі змінами) (далі – Положення про характеристики класів), договором страхування відповідальності може передбачатися ретроактивний період, який починається зі встановленої у договорі страхування ретроактивної дати.

Застосування за домовленістю сторін ретроактивної дати в договорах страхування відповідальності відповідає міжнародній практиці. Законодавством України не встановлено заборони на укладення страховиком договору страхування майна (вантажів) із застосуванням ретроактивної дати. Водночас і страхувальнику, і страховику слід мати на увазі, що в разі укладення договору страхування після настання події, що має ознаки страхового випадку, такий договір (у тому числі у випадках укладення договору страхування із застосуванням ретроактивної дати) визнається недійсним відповідно до пункту 1 частини другої статті 106 Закону про страхування.