Правові засади здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів визначено в Законі України “Про страхування” (далі – Закон), зокрема, в розділі XII “Реалізація страхових та перестрахових продуктів” Закону та в Положенні про авторизацію страхових посередників та умови здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 03.01.2025 № 2 (зі змінами) (далі – Положення), прийнятому для реалізації вимог розділу ХІІ Закону.

У частині першій статті 9 Закону України “Про фінансовий лізинг” (далі – Закон про фінансовий лізинг) визначено, що лізингодавцю забороняється пов’язувати укладення договору про фінансовий лізинг із споживачем фінансових послуг фінансового лізингу з вимогою укладення договорів про надання інших послуг (договорів страхування, оцінки майна, про надання нотаріальних послуг тощо) із конкретно визначеною третьою особою.

Відповідно до статті 22 Закону про фінансовий лізинг об’єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов’язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу. Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач.

Укладання між страховиком та лізингоодержувачем договору страхування об’єкта фінансового лізингу, за яким лізингова компанія (лізингодавець) є одночасно вигодонабувачем та страховим посередником, який діє від імені страховика (надає посередницькі послуги під час укладання договорів страхування об’єктів фінансового лізингу) та має право отримувати за це від страховика відповідну винагороду за реалізацію страхових та/або перестрахових продуктів (далі – винагорода за реалізацію), напряму не заборонено Законом та Положенням.

Водночас страховий посередник має пересвідчитися до укладення договору страхування об’єкта фінансового лізингу, що отримання винагороди за реалізацію, яка виплачується страховому посереднику від страховика, не створюватиме конфлікту інтересів^[1].

Відповідно до частини другої статті 67 Закону умови винагороди за реалізацію, яка виплачується страховим посередникам, не повинні створювати конфлікт інтересів, максимально враховуючи потреби клієнтів, зокрема, такі особи не повинні пропонувати клієнтам укладення договору страхування та/або перестрахування, виходячи з розміру винагороди за реалізацію у випадках, якщо така особа може запропонувати інший страховий та/або перестраховий продукт, який краще відповідатиме вимогам та потребам клієнта в страхуванні. Страховому посереднику забороняється здійснювати діяльність з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів у разі неможливості врегулювання конфлікту інтересів, що може призвести до порушення прав клієнта (частина третя статті 67 Закону).

Отже, під час оцінки страховим посередником наявності чи відсутності конфлікту інтересів під час здійснення діяльності з реалізації страхових продуктів потрібно врахувати такі аспекти:

проаналізувати фактори (особисті, професійні, розмір винагороди за реалізацію тощо), що можуть вплинути на добросовісне виконання діяльності з реалізації страхових продуктів особами, залученими до укладання договорів страхування, та призвести до порушення / дискримінації прав клієнтів такого посередника;

об’єктивно проаналізувати під час прийняття рішень щодо надання посередницьких послуг клієнту факт рівномірності володіння інформацією про страхові продукти та умови їх реалізації.

Зі свого боку наявність конфлікту інтересів у страхового посередника, а саме в його керівників з реалізації та/або працівників з реалізації як осіб, які реалізують страхові продукти клієнтам, має оцінюватися під час прийняття страховим посередником кожного рішення щодо надання посередницьких послуг клієнту під час реалізації страхових продуктів у частині дотримання ним об’єктивності та неупередженості під час прийняття рішень.

Також слід урахувати, що саме страхувальник визначає іншу особу (вигодонабувача), яка відповідно до договору страхування або законодавства України має право на страхову виплату (частина п’ята статті 90 Закону), тому страхувальник має бути проінформований про таку особу до укладення договору страхування об’єкта фінансового лізингу з урахуванням положень Закону про фінансовий лізинг.

Загальні умови страхового продукту включають, зокрема, але не виключно, порядок розрахунку та умови здійснення страхових виплат (пункт 7 абзацу четвертого частини першої статті 89 Закону).

Згідно з пунктом 186 глави 27 розділу VII Положення про характеристики та класифікаційні ознаки класів страхування, особливості здійснення діяльності зі страхування та укладання договорів за класами страхування, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2023 № 182 (зі змінами), страховик у загальних умовах страхового продукту та в заяві на страхування (якщо договір страхування укладається на підставі такої заяви) визначає вичерпний перелік інформації, яку страхувальник зобов’язаний повідомити страховику (страховому посереднику) перед укладенням договору страхування та яка має істотне значення для прийняття страховиком рішення про укладення договору страхування, та/або про розмір страхової премії за договором страхування, зокрема інформацію про наявність на законних підставах або на підставі інших правовідносин страхового інтересу щодо об’єкта страхування, включаючи наявність такого інтересу у вигодонабувача (у разі визначення такої особи в договорі страхування).

З огляду на викладене вище в загальних умовах страхового продукту, відповідно до якого реалізуються договори страхування об’єктів фінансового лізингу, страховику доцільно зазначити інформацію про особу вигодонабувача за договором страхування об’єкта фінансового лізингу.

[1] Конфліктом інтересів під час здійснення діяльності з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів є наявні та потенційні суперечності між професійними, посадовими обов’язками та особистими інтересами страхового посередника, страховика, керівника з реалізації, працівника з реалізації, що можуть вплинути на добросовісне виконання ними своїх повноважень (трудових обов’язків), об’єктивність та неупередженість прийняття рішень щодо надання посередницьких послуг клієнту через нерівномірність володіння інформацією про страхові та/або перестрахові продукти та умови їх реалізації (частина третя статті 67 Закону). Повернутися назад

Згідно з частиною першою статті 72 Закону про страхування, право на діяльність (виконання трудових обов’язків, функцій) з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів мають особи, які відповідають вимогам, встановленим Законом про страхування, та включені до відповідних переліків працівників з реалізації або до Реєстру страхових посередників (далі – Реєстр посередників).

Субагентом є фізична особа, фізична особа-підприємець, юридична особа, яка включена до Реєстру посередників та здійснює діяльність з реалізації страхових продуктів від імені, в інтересах страховика та за дорученням страхового агента за винагороду за реалізацію на підставі договору із страховим агентом (пункт 71 частини першої статті 1 Закону про страхування).

Відповідно до частини шостої статті 77 Закону про страхування cтраховий агент за погодженням із страховиком має право передати частину своїх зобов’язань щодо реалізації страхових продуктів субагенту на підставі договору.

Страховий агент – фізична особа-підприємець, страховий агент – юридична особа зобов’язаний надавати страховику актуальний перелік своїх працівників з реалізації, субагентів, їх працівників з реалізації та регулярно його оновлювати (частина четверта статті 81 Закону про страхування).

Правила організації роботи зі страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами страховик визначає у своїй внутрішній політиці (процедурах, положеннях) щодо порядку взаємодії та співпраці із страховими агентами, додатковими страховими агентами, субагентами (далі – внутрішні документи) (частини восьма, дев’ята статті 77 Закону про страхування). У таких внутрішніх документах може бути передбачено, зокрема, необхідність та/або спосіб надання страховику інформації про передавання страховим агентом частини своїх зобов’язань щодо реалізації страхових продуктів субагенту на підставі договору, уключаючи копії такого договору, з метою внесення запису про субагента в Реєстр посередників.

Так, інформація про субагента, який за згодою страховика залучається страховим агентом до реалізації страхових продуктів такого страховика, відповідно до вимог частини четвертої статті 81 Закону про страхування повинна надаватися такому страховику з метою включення субагента до Реєстру посередників та здійснення страховиком контролю за діяльністю залучених ним страхових посередників, в тому числі субагентів, відповідно до вимог законодавства України.

Договір страхування повинен містити інформацію про страхового посередника, якщо він укладається за посередництвом такої особи (частина дванадцята статті 89 Закону про страхування).

Договір про надання фінансової послуги, відповідно до вимог пунктів 4, 14 частини другої статті 9 Закону про фінансові послуги, повинен містити відомості про посередника (уключаючи субагента), зокрема, номер та дату укладення договору посередника з надавачем фінансової послуги, на підставі якого такий посередник здійснює свою діяльність (у разі якщо такий договір укладений).

Страховий посередник до укладення договору страхування повинен надати клієнту інформацію про себе, зокрема про те, що він є страховим посередником, та свої повноваження відповідно до договору із страховиком (для субагента ‒ також відповідно до його договору із страховим агентом) (стаття 88 Закону про страхування).

Отже, у договорі страхування, який укладається за посередництвом субагента, зазначається визначена законодавством України інформація про такого субагента, а з метою зазначення повної інформації про повноваження субагента – також інформація про реквізити (номер та дату укладення) договору між субагентом і страховим агентом та договору між страховим агентом та страховиком.

Відповідно до пункту 11 розділу ІІІ Положення № 204 страховик зобов’язаний забезпечити ведення обліку договорів, пов’язаних зі здійсненням діяльності із страхування, та інших операцій зі страхування, що виникають під час здійснення страховиком такої діяльності, в інформаційних системах страховика відповідно до вимог Положення № 204 та законодавства України, що регулює діяльність на ринку страхування.

Страховик зобов’язаний вести в інформаційних системах облік договорів зі страховими посередниками, які залучаються страховиком для реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, та зазначати інформацію про такі договори (пункт 68 розділу XI Положення № 204).

Інформація, що міститься в електронних документах щодо договорів страхування (перестрахування), повинна бути доступною для її подальшого використання засобами інформаційних систем страховика, вивантаження/завантаження даних та/або інформації із/до цих систем, а також страховик повинен забезпечити можливість відновлення електронного документа в тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний в цих інформаційних системах. У разі укладання договорів страхування (перестрахування) за участю страхових посередників можливість відновлення електронного документа у тому форматі, у якому він був створений, відправлений або одержаний в обліково-реєстраційних (інформаційних) системах таких посередників, забезпечується особами, які уклали такі договори, з можливістю передавання такої інформації страховику (пункт 23 розділу ІІI Положення № 204).

Також страховик зобов’язаний вести в інформаційних системах страховика облік інших договорів та операцій за іншими процесами, пов’язаними зі здійсненням ним діяльності із страхування, включаючи облік договорів зі страховими посередниками та інформацію про страхових посередників, які залучаються страховиком для реалізації страхових та/або перестрахових продуктів(пункт 66 розділу XI Положення № 204).

Відповідно до пункту 18 розділу ІІІ Положення № 204 внутрішні документи страховика, що регламентують роботу його інформаційних систем, повинні відповідати вимогам Положення № 204 та законодавства України, а також повинні, зокрема, містити:

• вимоги щодо ведення обліку договорів, пов’язаних зі здійсненням діяльності із страхування, та інших операцій зі страхування, визначених у пункті 12 розділу ІІІ Положення № 204;
• правила зберігання інформації в інформаційних системах страховика, включаючи зберігання інформації за договорами страхування (перестрахування) та іншими договорами, пов’язаними зі здійсненням страховиком діяльності із страхування, протягом визначеного законодавством України у сфері архівної справи і діловодства строку архівного зберігання документів, на підставі яких до інформаційних систем вноситься відповідна інформація.

Отже, законодавство України в системному взаємозв’язку визначає, що страховик повинен зберігати в своїх інформаційних системах інформацію про страхових посередників, уключаючи субагентів, які залучаються страховиком для реалізації страхових та/або перестрахових продуктів, а також перелік договорів страхування (перестрахування), укладених за посередництвом страхового посередника (уключаючи субагента), який може формуватися у тому числі відповідно до відомостей про субагента, що мають зазначатися в укладеному за його посередництвом договорі страхування, зокрема, інформації про реквізити (номер та дату укладення) договору між субагентом і страховим агентом та договору між страховим агентом та страховиком.

Перелік напрямів діяльності з реалізації страхових продуктів, які здійснюються страховиком, страховим посередником (крім перестрахового брокера), визначено частиною першою статті 71 Закону України “Про страхування” (далі – Закон про страхування).

Згідно з абзацом восьмим частини першої статті 71 Закону про страхування страховий агент, додатковий страховий агент, субагент може виконувати всі зазначені у зазначеній частині види діяльності або частину з них, що визначається договором із страховиком, у тому числі щодо розміру його винагороди, з урахуванням обмежень, визначених статтею 77 Закону про страхування.

З метою встановлення мінімального обсягу інформації, яка повинна надаватися страховиками та страховими посередниками споживачу до укладення договору страхування, прийнято Положення про розкриття інформації про страховика та страховий продукт, розміщення інформаційного документа про стандартний страховий продукт на вебсайтах страховиків та страхових посередників, затверджене постановою Правління Національного банку України від 20.12.2023 № 174 (зі змінами) (далі – Положення № 174).

Страховик та страховий посередник зобов’язані забезпечити споживача в порядку, визначеному Положенням № 174, доступною та вичерпною інформацією про страховика та страховий продукт з метою прийняття споживачем усвідомленого рішення про укладення договору страхування з урахуванням вимог законодавства України (абзац перший пункту 4 Положення № 174).

Страховий брокер зобов’язаний забезпечити споживача інформацією про стандартний страховий продукт шляхом розміщення такої інформації на власному вебсайті, включаючи його мобільну версію, та в програмному застосунку (за наявності) виключно у випадку, коли він отримує винагороду за реалізацію страхового продукту від страховика (абзац другий пункту 4 Положення № 174).

Порядок розміщення страховиком та страховим посередником (за наявності власного вебсайту) інформації за кожним стандартним страховим продуктом на своїй вебсторінці визначено, зокрема, у пунктах 6, 9 та 14 Положення № 174.

Ураховуючи те, що Положенням № 174 не врегульовано порядок дотримання страховим агентом, додатковим страховим агентом вимог до розміщення інформації на власному вебсайті в разі нездійснення ним усіх напрямів діяльності із реалізації страхових продуктів, визначених частиною першою статті 71 Закону про страхування, такі страхові посередники повинні дотримуватися вимог Положення № 174 з урахуванням повноважень страхового агента, додаткового страхового агента, зазначених у договорі зі страховиком, та фактично здійснюваної діяльності з реалізації страхових продуктів.

Закон України “Про страхування” (далі – Закон про страхування) передбачає, що страховик, який отримав ліцензію на здійснення діяльності із страхування, має право:

• на реалізацію відповідних страхових та/або перестрахових продуктів шляхом виконання його працівниками трудових обов’язків з реалізації відповідних страхових продуктів;
• реалізовувати свої страхові продукти через страхового агента та додаткового страхового агента, які внесені до Реєстру посередників та здійснюють свою діяльність з реалізації страхових продуктів від імені та в інтересах страховика на підставі договору із страховиком, укладеного відповідно до законодавства, з урахуванням особливостей, визначених Законом про страхування (частина перша статті 76, частини перша, друга статті 77 Закону про страхування).

Діяльність з реалізації страхових продуктів здійснюється страховиком, страховим посередником (крім перестрахового брокера) та включає, зокрема, такі напрями  діяльності, як рекламування та/або проведення маркетингових, рекламних та інших підготовчих заходів, спрямованих на укладення договорів страхування, укладення договору страхування (пункти 1, 3 частини першої статті 71 Закону про страхування).

Договір страхування укладається виключно в письмовій формі з дотриманням вимог Цивільногокодексу України (далі – Цивільний кодекс), встановлених до письмової форми правочину, та оформляється у паперовій формі або у формі електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг”, або в порядку, передбаченому законодавством про електронну комерцію (частина перша статті 97 Закону про страхування).

Відповідно до положень Цивільного кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо:

• його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (частина перша статті 207 Цивільного кодексу);
• він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга статті 207 Цивільного кодексу).

Таким чином, укладення договору страхування, у тому числі його підписання від імені страховика уповноваженою страховиком чи страховим посередником на вчинення таких дій особою, повинно здійснюватися відповідно до вимог законодавства України, зокрема Цивільного кодексу та Закону про страхування, і з урахуванням вимог щодо забезпечення такою особою конфіденційності та неможливості доступу інших осіб до її особистого ключа^[1].

Відповідно до вимог Закону про страхування реалізацію страхових продуктів страховика можуть здійснювати лише працівники з реалізації страховика, а також страхові посередники, які є представниками страховика та діють на підставі договору з таким страховиком.

З огляду на те, що накладання на договір страхування електронного підпису представником “цифрової платформи”, про яку йдеться у Листі, фактично свідчить про укладення договору від імені страховика, відповідно на таку діяльність поширюються вимоги розділу ХІІ Закону про страхування та нормативно-правових актів Національного банку з метою реалізації Закону про страхування

[1] Особистий ключ (дані для створення електронного підпису чи печатки) – унікальні дані, що використовуються підписувачем чи створювачем електронної печатки для створення електронного підпису чи печатки (пункт 40 частини першої статті 1 Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”).

Насамперед звертаємо увагу, що проведення заходів, які включають ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника), визначається нормами Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – Закон про ПВК/ФТ) та Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (зі змінами) (далі – Положення № 107), які регулюють правовідносини у сфері фінансового моніторингу та встановлюють, зокрема, загальні вимоги Національного банку щодо виконання установами вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону про ПВК/ФТ, агентом є особа, яка діє від імені та в інтересах суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 11 Закону про ПВК/ФТ порядок здійснення агентом ідентифікації та верифікації клієнтів установлюється нормативно-правовими актами суб’єктів державного фінансового моніторингу, що відповідно до Закону про ПВК/ФТ виконують функції державного регулювання і нагляду за суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

У частині вісімнадцятій статті 11 Закону про ПВК/ФТ зазначено, що використання агента для здійснення ідентифікації та верифікації клієнтів можливе тільки за умови укладення письмового договору між суб’єктом первинного фінансового моніторингу та агентом.

Порядок використання установою агентів визначений у додатку 9 до Положення № 107.

Так, згідно з пунктом 1 додатка 9 до Положення № 107 установа має право доручати агентам на підставі договору здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів).

Такими агентами можуть бути (пункт 2 додатка 9 до Положення № 107):

юридичні особи (резиденти і нерезиденти);

фізичні особи-підприємці;

фізичні особи-резиденти .

Відповідно до пункту 3 додатка 9 до Положення № 107 агенти здійснюють ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів) установи в порядку, визначеному внутрішніми документами установи з питань ПВК/ФТ, з урахуванням вимог та обмежень, установлених Законом про ПВК/ФТ та Положенням № 107.

Разом з тим зазначаємо, що установа несе відповідальність за здійснення ідентифікації та верифікації своїх клієнтів відповідно до вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, незважаючи на використання / невикористання нею агентів для здійснення ідентифікації та верифікації (пункт 4 додатка 9 до Положення № 107).

Відповідно до пункту 7 додатка 9 до Положення № 107 установа до прийняття рішення щодо співробітництва з відповідним агентом повинна здійснити попередній аналіз його надійності в порядку, визначеному< внутрішніми документами установи з питань ПВК/ФТ. Метою такого аналізу є виявлення та оцінка установою ризиків, пов’язаних із майбутнім співробітництвом, а саме можливістю установи виконувати законодавство України у сфері ПВК/ФТ, використовуючи такого агента.

Установа в разі прийняття рішення щодо можливості співробітництва з відповідним агентом укладає з цим агентом письмовий договір, ураховуючи умови, зазначені в пункті 10 додатка 9 до Положення № 107.

Ураховуючи наведене вище, повідомляємо, що надання Товариством права субагенту здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів) може бути реалізовано шляхом укладення відповідного договору між Товариством і субагентом з дотриманням усіх вимог, передбачених у додатку 9 до Положення № 107.

Стосовно питання умов договору та відповідності його вимогам законодавства України зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 626 глави 52 Цивільного кодексу України  (далі – ЦКУ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 глави 52 ЦКУ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 глави 52 ЦКУ).

Отже, Товариство самостійно має право визначити в договорі всі умови та порядок взаємодії з субагентом, ураховуючи вимоги законодавства України.

Також звертаємо увагу, що внутрішні документи установи з питань ПВК/ФТ мають містити, зокрема, порядок використання установою агентів, проведення навчальних заходів для них (їх працівників) та здійснення контролю за їхньою діяльністю в разі прийняття установою рішення залучати агентів (підпункти 9, 10 пункту 23 розділу ІІІ Положення № 107).

Ураховуючи зазначене, повідомляємо, що наразі Національний банк не вбачає підстав для перегляду встановленого в додатку 9 до Положення № 107 порядку використання установою агентів відповідно до пропозицій Товариства, викладених у Листі.

Вимоги щодо ведення страховим агентом, субагентом переліку своїх працівників з реалізації, вимоги до інформації, що повинна міститися в переліку працівників з реалізації страхового агента та субагента, визначені, зокрема, у частині другій статті 76, частині одинадцятій статті 77 Закону, у пунктах 168, 169, 172 глави 18 розділу VI Положення.

Зазначеними вище положеннями законодавства передбачено, зокрема, можливість ведення страховим агентом та субагентом переліку працівників з реалізації на своїх вебсайтах.

Таким чином, страхові агенти та субагенти, що ведуть перелік працівників з реалізації на своїх вебсайтах, зобов’язані забезпечити наявність у таких переліках інформації про працівників з реалізації, що передбачено частинами п’ятою, шостою і сьомою статті 76 та статтями 73, 83 і 84 Закону.

Крім того, Законом та в Положенні не визначено обов’язку страхового агента, субагента розміщувати на власному вебсайті перелік своїх працівників з реалізації.

Як зазначено вище, пункт 123 глави 13 розділу IV Положення містить вимогу стосовно направлення страховому посереднику листа за підписом керівника страховика про внесення змін до інформації про такого посередника в Реєстрі посередників.

Відповідно до пункту 35 глави 4 розділу II Положення за результатами проведеного навчання та успішного проходження тестування особою, яка підлягала навчанню, страховик видає такій особі документ про навчання (підвищення кваліфікації) за формою, встановленою страховиком, який засвідчується підписом керівника страховика.

Таким чином, лист про внесення змін до інформації про страхового посередника в Реєстрі посередників та документ про навчання, проведене страховиком, підписує (засвідчує своїм підписом) керівник страховика, яким відповідно до частини першої статті 27 Закону є голова ради страховика, його заступники та члени ради страховика, голова правління (генеральний директор) страховика, його заступники та члени правління (дирекції) страховика, головний бухгалтер страховика.

Зауважуємо, що передача повноважень керівника страховика на період його відсутності, включаючи повноваження на підписання керівником зазначених вище документів, відбувається відповідно до законодавства про працю та врегульовується внутрішніми документами страховика.

Національний банк під час підготовки змін до Положення планує врегулювати питання повноваження особи, яка має право підписувати документи про навчання (підвищення кваліфікації) з боку страховика.

У пункті 123 глави 13 розділу IV Положення визначено, що страховик повідомляє страхового агента, додаткового страхового агента, субагента про внесення змін до запису про таких посередників у Реєстрі посередників шляхом направлення такому страховому посереднику на адресу його електронної пошти, зазначеної у Реєстрі посередників, листа за підписом керівника страховика протягом трьох робочих днів із дня внесення змін до інформації в Реєстрі посередників.

Отже, страховик повинен повідомити страхового посередника про всі зміни, що вносяться до інформації про такого посередника в Реєстрі посередників.

Вимоги щодо ведення страховим агентом, субагентом переліку працівників з реалізації та надання такого переліку страховику, чиї страхові продукти реалізує такий посередник, вимоги до інформації, що повинна міститися в переліку працівників з реалізації страхового агента та субагента, визначені, зокрема, у частині другій статті 76, частині одинадцятій статті 77 Закону, пунктах 167, 168, 169, 172 глави 18 розділу VI Положення.

Слід зауважити, що Закон та Положення передбачають можливість (а не обов’язок) наданнястраховим агентом, субагентом страховику переліку своїх працівників з реалізації у вигляді посилання на зазначений перелік, що ведеться таким страховим агентом, субагентом на своєму вебсайті.

У пункті 158 глави 17 розділу VI Положення передбачено, що страховик зобов’язаний вести перелік працівників з реалізації, які виконують трудові обов’язки з реалізації страхових та/або перестрахових продуктів такого страховика, та розміщувати такий перелік на власному вебсайті. У пункті 162 глави 17 розділу VI Положення передбачено, яку саме інформацію повинен містити перелік працівників з реалізації страховика, та в пункті 163 глави 17 розділу VI Положення визначено, які саме документи підтверджують таку інформацію.

Звертаємо увагу, що відповідно до підпункту 4 пункту 163 глави 17 розділу VI Положення, працівник з реалізації страхових продуктів подає страховику письмове запевнення про те, що він відповідає вимогам пунктів 1, 3 частини першої статті 73 Закону, зокрема вимогам до бездоганної ділової репутації.

Водночас працівник з реалізації страхових продуктів може додатково до такого письмового запевнення надати страховику документи, що підтверджують бездоганність його ділової репутації.