Національний банк під час здійснення нагляду за суб’єктами первинного фінансового моніторингу (далі – СПФМ), зокрема, страховиками, у сфері ПВК/ФТ виявив тенденції щодо неналежного здійснення ними заходів з належної перевірки нових клієнтів, а також наявних клієнтів, зокрема в частині проведення заходів встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції.

Згідно з вимогами частини другої статті 8 Закону про ПВК/ФТ СПФМ зобов’язані, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб’єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, а також запобігати використанню послуг та продуктів СПФМ для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтованого підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку клієнтів (далі – НПК) як нових, так і існуючих, у тому числі забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у СПФМ інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов’язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).

Відповідно до вимог Закону про ПВК/ФТ НПК здійснюється у випадках, визначених у частині четвертій статті 11 Закону про ПВК/ФТ, зокрема в разі встановлення ділових відносин.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 1 Закону про ПВК/ФТ заходи НПК включають, у тому числі:

встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції;

забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта.

Обсяг дій під час здійснення кожного із заходів належної перевірки визначається СПФМ з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин (частина друга статті 11 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону про ПВК/ФТ СПФМ має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов’язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання СПФМ інших вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ.

Крім того, у частині першій статті 7 Закону про ПВК/ФТ визначено, що СПФМ зобов’язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов’язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від СПФМ, способом надання (отримання) послуг.

Вимоги щодо здійснення СПФМ, у тому числі страховиками, заходів НПК встановлені в Положенні про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (зі змінами) (далі – Положення № 107).

Згідно з пунктом 5 додатка 1 до Положення № 107 установа до встановлення ділових відносин (проведення фінансової операції без встановлення ділових відносин) з клієнтом має встановити (зрозуміти) мету та характер майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції на підставі отриманої від такого потенційного клієнта необхідної інформації. З цією метою установа, керуючись ризик-орієнтованим підходом, зокрема з’ясовує: розмір доходів / соціальний стан клієнта ‒ фізичної особи.

Відповідно до пункту 31 частини першої статті 1 Закону про ПВК/ФТ клієнт ‒ будь-яка особа, яка: звертається за наданням послуг до СПФМ; користується послугами СПФМ.

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 1 Закону України “Про страхування” (далі – Закон про страхування) клієнт ‒ особа, яка звернулася за отриманням або користується страховою чи перестраховою послугою.

Відповідно до пункту 52 частини першої статті 1 Закону про страхування страхова послуга – вид фінансової послуги, що надається страховиком для забезпечення потреби потенційного страхувальника у страховому захисті на підставі договору страхування.

Об’єктом страхування можуть бути, зокрема життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення (частина п’ята статті 89 Закону про страхування).

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 1 Закону про страхування застрахована особа – фізична особа, визначена страхувальником у договорі страхування, життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення якої є об’єктом страхування за договором страхування.

Відповідно до частини другої статті 90 Закону про страхування у договорі страхування може бути зазначено як об’єкт страхування життя, здоров’я, працездатність та/або пенсійне забезпечення застрахованої особи, стосовно якої страхувальник здійснює страхування (застрахована особа). У випадках, визначених законодавством або договором страхування, надання застрахованою особою згоди на страхування є обов’язковим.

Якщо умовами договору страхування на застраховану особу, яка не є страхувальником, покладено обов’язок щодо сплати страхової премії за таким договором, страховик повинен отримати у письмовій формі згоду такої застрахованої особи (частина четверта статті 90 Закону про страхування).

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата у грошовій формі за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику згідно з договором страхування (пункт 53 частини першої статті 1 Закону про страхування).

За результатами здійсненого Національним банком нагляду у сфері ПВК/ФТ за страховиками фіксуються непоодинокі випадки незабезпечення проведення ними належних заходів НПК.

Так, страховики укладають договори страхування із фізичними особами (страхувальниками), предметом страхування за якими є, зокрема, майнові інтереси, пов’язані зі здоров’ям та працездатністю застрахованих осіб, об’єктом договору є здоров’я та працездатність застрахованих осіб.

Згідно з договорами страхування, що укладаються страховиками, застрахованими особами за договором є велика кількість фізичних осіб, які не мають очевидних зв’язків із страхувальником. Кількість таких застрахованих осіб становить від 50 до 500 фізичних осіб за одним договором страхування, а розмір страхових премій становить декілька мільйонів гривень, які сплачуються страхувальником.

Сплата страхових премій за такими договорами страхування здійснюється не усіма застрахованими особами, а страхувальником – фізичною особою (який одночасно може бути / не бути в переліку застрахованих осіб за відповідним договором), якого СПФМ під час встановлення ділових відносин та укладання відповідного договору визначають єдиним клієнтом.

Водночас Національний банк виявив непоодинокі випадки, коли під час укладання договору медичного страхування з великим переліком застрахованих осіб страховику відомо про те, що клієнт ‒ фізична особа (страхувальник) має статус фізичної особи-підприємця (далі – ФОП), однак такий договір укладається зі страхувальником як з фізичною особою, а не як з ФОП.

Зазначене вище може свідчити про приховування ведення підприємницької діяльності клієнтами ‒ фізичними особами (страхувальниками), що підвищує ризики використання найманої праці без оформлення працівників, та як наслідок ухилення від сплати податків. За результатами такої діяльності бюджет держави недоотримує значний обсяг податків.

Отже, страховики, обслуговуючи таких клієнтів ‒ фізичних осіб (страхувальників), не з’ясовують:

розмір доходів та/або соціальний стан клієнта ‒ фізичної особи (страхувальника), не отримують необхідної інформації, яка б надавала розуміння мети та характеру майбутніх ділових відносин з таким клієнтом;

джерела походження коштів, які страхувальник сплачує за застрахованих осіб у великих розмірах;

взаємозв’язок між клієнтом ‒ фізичною особою (страхувальником) та застрахованими особами.

Згідно з даними результатів “Стратегічного аналізу фінансових операцій за 2025 рік”, проведеного Державною службою фінансового моніторингу України, спостерігається динаміка кількості отриманих кейсів про підозрілі фінансові операції та підозрілу діяльність, пов’язаних із страховими послугами.

У Типологічних дослідженнях на тему: “Ризики та загрози легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму в умовах військової агресії російської федерації – 2025” зазначено, зокрема, про ризики використання страхових послуг з метою ВК/ФТ.

Водночас фінансові операції, що здійснюються фізичними особами (страхувальниками), зокрема при відсутності у страховика інформації про джерело коштів, пов’язаних із фінансовою операцією, можуть сприяти маскуванню незаконного їх походження та використанню страхових продуктів з метою ВК/ФТ.

Отже, враховуючи вищезазначене, продуктам страхування притаманні ризики ВК/ФТ, які страховики мають виявляти та управляти ними, у тому числі шляхом належного виконання обов’язку проводити всі заходи належної перевірки клієнтів-страхувальників.

Слід зазначити, що страховик, аналізуючи ризики ВК/ФТ своїх продуктів та послуг, має враховувати особливості та можливості їх використання, зокрема: цільове використання продукту та/або послуги: чи дають змогу продукти та/або послуги страховика маскувати незаконне походження коштів, переказувати кошти для фінансування терористичної діяльності, сприяти анонімності учасників фінансової операції (приховувати реальних кінцевих отримувачів тих чи інших продуктів та/або послуг); чи можуть вони використовуватись клієнтом від імені третіх осіб (пункт 37 розділу IV Положення № 107).

Для ефективного управління ризиками ВК/ФТ установа визначає перелік та обсяг необхідних до вжиття заходів у межах попередньо визначеного прийнятного рівня ризиків установи (пункт 63 розділу IV Положення № 107).

Відповідно до пункту 64 розділу IV Положення № 107 заходи з управління ризиками ВК/ФТ, зокрема включають: чіткий розподіл обов’язків та відповідальності між працівниками установи і постійний внутрішній контроль; попередній аналіз нових продуктів/послуг установи з метою виявлення притаманних їм потенційних ризиків ВК/ФТ; здійснення заходів НПК (уключно з посиленими за потреби) та застосування принципу “знай свого клієнта”, уключно з отриманням додаткової необхідної інформації для розуміння змісту діяльності клієнта та/або суті фінансової операції.

Відповідно до пунктів 23, 24 розділу ІІІ Положення № 107 страховик під час здійснення заходів у сфері ПВК/ФТ керується своїми внутрішніми документами з питань ПВК/ФТ, які враховують особливості та напрями діяльності страховика, особливості різних типів клієнтів, а також імплементацію страховиком ризикорієнтованого підходу, та в яких страховик встановлює, зокрема порядок дій, який забезпечує здійснення всіх заходів з НПК.

З огляду на зазначене вище з метою забезпечення належної організації та проведення первинного фінансового моніторингу, функціонування належної системи управління ризиками, застосування в діяльності страховика ризикорієнтованого підходу та вжиття дієвих заходів з метою мінімізації ризиків ВК/ФТ і належного виконання вимог законодавства у сфері ПВК/ФТ рекомендуємо страховикам проаналізувати наявність у них зазначеної у цьому листі проблематики та за її наявності вжити заходів щодо належного виконання ними законодавства у сфері ПВК/ФТ у найкоротший термін.

З цією метою рекомендуємо страховикам, у тому числі переглянути та за потреби внести зміни до внутрішніх документів з питань ПВК/ФТ, вжити заходів для забезпечення розуміння працівниками страховиків своїх обов’язків у сфері ПВК/ФТ, уключаючи проведення додаткових навчальних заходів.

Звертаємо також увагу на те, що ризик-орієнтований підхід має застосовуватися установою постійно та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків ВК/ФТ, притаманних діяльності установи (ризик-профілю установи) та її клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління ризиками ВК/ФТ, їх мінімізації.

Слід відзначити, що рекомендації Національного банку мають бути враховані під час виконання установою функцій СПФМ.

Повідомляємо, що Національний банк під час здійснення нагляду у сфері ПВК/ФТ приділятиме увагу порушеному в цьому листі питанню та враховуватиме вжиті СПФМ заходи за результатами опрацювання наданих рекомендацій.

Критерії та Порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2024 № 650) (зі змінами) (далі – Порядок КМУ).
Так, відповідно до пункту 9 Порядку КМУ державними органами, уповноваженими приймати рішення про визнання підприємств критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період є Міністерство оборони України та центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво відповідним військовим формуванням (крім Збройних Сил), утвореним відповідно до законів України, Служба безпеки України.

Згідно з пунктом 13 Порядку КМУ органи, зазначені у пункті 9 Порядку КМУ, зобов’язані у строк не більш як 10 робочих днів з дня отримання відповідного звернення підприємства розглянути його та за результатами розгляду прийняти одне з таких рішень:

про визначення підприємства, установи чи організації критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;

про відмову у визначенні підприємства, установи чи організації критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період.

Обсяг ідентифікаційних даних, які СПФМ повинен встановити щодо клієнта, який визнаний критично важливим підприємством у сфері оборонно-промислового комплексу, є таким самим, як і для інших клієнтів, та наведений у відповіді на питання 1 цього листа.

На думку Національного банку, визнання підприємства критично важливим для забезпечення потреб оборонно-промислового комплексу та застосування обмеженого доступу до інформації відповідно до Порядку не є підставою для відмови клієнтом у наданні СПФМ інформації, необхідної для ідентифікації та верифікації клієнта. Порядок запроваджує обмеження відкритого доступу до інформаційних ресурсів третіх осіб, але не забороняє доступ до інформації за умови попередньої ідентифікації отримувача такої інформації за допомогою кваліфікованого електронного підпису. СПФМ має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов’язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким СПФМ інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (частина сьома статті 11 Закону про ПВК/ФТ).

Згідно з вимогами статті 15 Закону про ПВК/ФТ СПФМ зобов’язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції, зокрема, у разі ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Порядок встановлення КБВ клієнта визначений у додатку 4 до Положення № 107 і поширюється на зазначену категорію клієнтів. Так, відповідно до пункту 3 додатка 4 до Положення № 107 установа для встановлення та верифікації особи КБВ має право використовувати дані, що містяться в офіційних документах, офіційних та/або інших відкритих джерелах, зокрема в іноземних державних реєстрах, подібних до ЄДР. Установа також може використовувати інформацію, отриману від клієнта, уживаючи необхідних заходів із перевірки отриманої інформації за допомогою інших джерел. Вимоги щодо встановлення КБВ установа виконує з використанням ризикорієнтованого підходу, ураховуючи виявлені критерії ризиків. Водночас обсяг дій установи зі збору необхідної інформації та глибина аналізу отриманої інформації мають бути пропорційні виявленим ризикам, зокрема складності структури власності юридичної особи. У будь-якому разі установа має вжити заходів, достатніх для того, щоб бути впевненою, що вона знає, хто є КБВ (або що КБВ відсутній), та для отримання розуміння права власності (контролю) та структури власності (пункт 5 додатка 4 до Положення № 107).

Також звертаємо увагу, що згідно з частиною шостою статті 11 Закону про ПВК/ФТ СПФМ мають право витребувати, а державні органи, державні реєстратори зобов’язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідно до законодавства інформацію, що стосується здійснення належної перевірки. Отже, для цілей встановлення або уточнення даних щодо КБВ клієнта СПФМ мають право звернутися до державних реєстраторів із відповідним запитом.

Слід зазначити, у додатку ІІ до Директиви (ЄС) 2015/849 Європейського Парламенту та Ради від 20 травня 2015 року про запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей або фінансування тероризму, що вносить зміни до Регламенту (ЄС) № 648/2012 Європейського Парламенту і Ради, а також скасовує Директиву 2005/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради та Директиву Комісії 2006/70/ЄС (далі – Директива), положення якої імплементовані до Закону про ПВК/ФТ, наведений невичерпний перелік факторів і видів доказів потенційно нижчого ризику, зокрема:

1. Фактори ризику, пов’язаного з клієнтом:

a) публічні компанії, зареєстровані на фондовій біржі, на які поширюються вимоги щодо розкриття інформації (на підставі правил фондової біржі, закону або зобов’язальних інструментів), що накладають вимоги стосовно забезпечення належної прозорості бенефіціарної власності;

b) публічні адміністрації або підприємства;

c) клієнти є резидентами географічних районів нижчого ризику відповідно до пункту 3.

2. Фактори ризику, пов’язаного з продуктом, послугою, операцією або каналом постачання:

a) договори страхування життя з низькою страховою премією;

b) договори пенсійного страхування, якщо вони не передбачають можливості дострокового розірвання та якщо договір страхування не може бути використаний в якості застави;

c) пенсійна, накопичувальна або подібна схема, яка забезпечує пенсійні виплати працівникам, внески до якої здійснюються шляхом вирахування із заробітної плати, а правила схеми не дозволяють передавати право власності на частку учасника схеми;

d) фінансові продукти або послуги, які надають належим чином визначені і обмежені послуги певним типам клієнтів з метою розширення доступу для цілей фінансової інклюзії;

e) продукти, щодо яких управління ризиками відмивання грошей або фінансування тероризму здійснюється на основі інших факторів, таких як встановлення граничних значень для гаманця або прозорість власності (наприклад, деякі види електронних грошей).

Відповідно до частини першої статті 13 Закону про ПВК/ФТ СПФМ має право здійснювати спрощені заходи належної перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин яких) є низьким.

Під час прийняття рішення щодо здійснення спрощених заходів належної перевірки СПФМ зобов’язаний пересвідчитися, що ризик ділових відносин з клієнтом (ризик фінансової операції без встановлення ділових відносин) є низьким (частина друга статті 13 Закону про ПВК/ФТ).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – Закон про ПВК/ФТ) належна перевірка здійснюється в разі встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень або її сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті).

Перелік ідентифікаційних даних, які суб’єкт первинного фінансового моніторингу (далі – СПФМ) зобов’язаний встановити щодо юридичної особирезидента, визначений у пункті 3 частини дев’ятої статті 11 Закону про ПВК/ФТ, а саме: повне найменування, місцезнаходження; дату та номер запису в Єдиномудержавному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) про проведення державної реєстрації, відомості про виконавчий орган (органи управління); ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном; ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, у якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунку.

Крім того, згідно з абзацом третім частини восьмої статті 11 Закону про ПВК/ФТ реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунка, місце проживання або місце перебування фізичної особи – резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи – нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган (органи управління), а також інша інформація, необхідна для з’ясування мети та характеру майбутніх ділових відносин, проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, встановлених суб’єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших офіційних та/або надійних джерел, якщо така інформація є відкритою, не потребують верифікації в разі відсутності в суб’єкта первинного фінансового моніторингу підозр щодо достовірності (чинності) таких документів та/або інформації.

Згідно з Порядком на період дії правового режиму воєнного стану запроваджується обмеження доступу до інформації щодо підприємств, установ та організацій у сфері оборонно-промислового комплексу. Підприємства, визначені критично важливими для функціонування економіки в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу або критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, можуть звернутися до Міністерства оборони України із письмовим запитом про тимчасове обмеження доступу до інформації про такі підприємства, оприлюдненої у публічних електронних реєстрах та на електронних інформаційних ресурсах. Водночас для цілей Порядку оприлюдненням вважається розміщення у відкритому доступі інформації як на платній, так і безоплатній основі, але оприлюдненням не вважається надання доступу до інформації за умови попередньої ідентифікації отримувача такої інформації за допомогою кваліфікованого електронного підпису.

З урахуванням вищезазначеного повідомляємо, що СПФМ для ідентифікації та верифікації суб’єктів оборонно-промислового комплексу та військових формувань можуть використовувати:

офіційні документи, надані клієнтом (наприклад, витяг з ЄДР);

інформацію, отриману шляхом доступу до інформаційних ресурсів за умови попередньої ідентифікації за допомогою кваліфікованого електронного підпису (за можливості);

дані, зазначені клієнтом в опитувальнику (номер поточного рахунку, місце проживання особи, яка має право розпоряджатися рахунком та/або майном).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – Закон про ПВК/ФТ) належна перевірка здійснюється в разі встановлення ділових відносин (крім ділових відносин, встановлених на підставі договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень або її сума еквівалентна зазначеній сумі, у тому числі в іноземній валюті).

Отже, зі змісту вищезазначеної норми Закону про ПВК/ФТ убачається, що виняток застосовується у випадках укладення одного або кількох договорів страхування, що не містять накопичувальної складової та загальна страхова премія за якими не перевищує 40 тисяч гривень.

Стосовно моменту, з якого в страховика як суб’єкта первинного фінансового моніторингу виникає обов’язок здійснювати належну перевірку клієнта, з яким укладено договір страхування, що не містить накопичувальної складової та страхова премія за яким не перевищує 40 тисяч гривень, повідомляємо, що такий обов’язок виникає з моменту укладення нового договору / нових договорів, загальна страхова премія за якими (включно з першим чинним договором) перевищуватиме 40 тисяч гривень.

Разом з тим зазначаємо, що відповідно до частини п’ятнадцятої статті 11 Закону про ПВК/ФТ повторна ідентифікація та верифікація клієнта (його представника) не є обов’язковими, якщо ця особа раніше була ідентифікована та верифікована згідно з вимогами закону, за умови відсутності у суб’єкта первинного фінансового моніторингу підозр та/або підстав вважати, що наявні документи, дані та/або інформація про клієнта (представника клієнта) є нечинними (недійсними) та/або неактуальними.

Насамперед звертаємо увагу, що проведення заходів, які включають ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника), визначається нормами Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” (далі – Закон про ПВК/ФТ) та Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 № 107 (зі змінами) (далі – Положення № 107), які регулюють правовідносини у сфері фінансового моніторингу та встановлюють, зокрема, загальні вимоги Національного банку щодо виконання установами вимог законодавства України з питань ПВК/ФТ.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону про ПВК/ФТ, агентом є особа, яка діє від імені та в інтересах суб’єкта первинного фінансового моніторингу.

Відповідно до частини сімнадцятої статті 11 Закону про ПВК/ФТ порядок здійснення агентом ідентифікації та верифікації клієнтів установлюється нормативно-правовими актами суб’єктів державного фінансового моніторингу, що відповідно до Закону про ПВК/ФТ виконують функції державного регулювання і нагляду за суб’єктами первинного фінансового моніторингу.

У частині вісімнадцятій статті 11 Закону про ПВК/ФТ зазначено, що використання агента для здійснення ідентифікації та верифікації клієнтів можливе тільки за умови укладення письмового договору між суб’єктом первинного фінансового моніторингу та агентом.

Порядок використання установою агентів визначений у додатку 9 до Положення № 107.

Так, згідно з пунктом 1 додатка 9 до Положення № 107 установа має право доручати агентам на підставі договору здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів).

Такими агентами можуть бути (пункт 2 додатка 9 до Положення № 107):

юридичні особи (резиденти і нерезиденти);

фізичні особи-підприємці;

фізичні особи-резиденти .

Відповідно до пункту 3 додатка 9 до Положення № 107 агенти здійснюють ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів) установи в порядку, визначеному внутрішніми документами установи з питань ПВК/ФТ, з урахуванням вимог та обмежень, установлених Законом про ПВК/ФТ та Положенням № 107.

Разом з тим зазначаємо, що установа несе відповідальність за здійснення ідентифікації та верифікації своїх клієнтів відповідно до вимог законодавства України у сфері ПВК/ФТ, незважаючи на використання / невикористання нею агентів для здійснення ідентифікації та верифікації (пункт 4 додатка 9 до Положення № 107).

Відповідно до пункту 7 додатка 9 до Положення № 107 установа до прийняття рішення щодо співробітництва з відповідним агентом повинна здійснити попередній аналіз його надійності в порядку, визначеному< внутрішніми документами установи з питань ПВК/ФТ. Метою такого аналізу є виявлення та оцінка установою ризиків, пов’язаних із майбутнім співробітництвом, а саме можливістю установи виконувати законодавство України у сфері ПВК/ФТ, використовуючи такого агента.

Установа в разі прийняття рішення щодо можливості співробітництва з відповідним агентом укладає з цим агентом письмовий договір, ураховуючи умови, зазначені в пункті 10 додатка 9 до Положення № 107.

Ураховуючи наведене вище, повідомляємо, що надання Товариством права субагенту здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнтів (представників клієнтів) може бути реалізовано шляхом укладення відповідного договору між Товариством і субагентом з дотриманням усіх вимог, передбачених у додатку 9 до Положення № 107.

Стосовно питання умов договору та відповідності його вимогам законодавства України зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 626 глави 52 Цивільного кодексу України  (далі – ЦКУ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 глави 52 ЦКУ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться в змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 глави 52 ЦКУ).

Отже, Товариство самостійно має право визначити в договорі всі умови та порядок взаємодії з субагентом, ураховуючи вимоги законодавства України.

Також звертаємо увагу, що внутрішні документи установи з питань ПВК/ФТ мають містити, зокрема, порядок використання установою агентів, проведення навчальних заходів для них (їх працівників) та здійснення контролю за їхньою діяльністю в разі прийняття установою рішення залучати агентів (підпункти 9, 10 пункту 23 розділу ІІІ Положення № 107).

Ураховуючи зазначене, повідомляємо, що наразі Національний банк не вбачає підстав для перегляду встановленого в додатку 9 до Положення № 107 порядку використання установою агентів відповідно до пропозицій Товариства, викладених у Листі.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України).

Отже, якщо взяти як приклад кредитний договір між установою (кредитодавцем) та позичальником (клієнтом), то за кредитним договором: загальна сума зобов’язань установи перед клієнтом визначається в сумі

кредиту, який установа зобов’язана надати клієнту за кредитним договором; загальна сума зобов’язань клієнта перед установою визначається на дату укладення кожного окремого договору кредиту в сумі боргу за користування кредитом (тіло кредиту та проценти) та/або залишку заборгованості (тіла кредиту та процентів) за всіма діючи кредитними договорами на момент здійснення розрахунку.

Таким чином, до загальної суми зобов’язань установи перед клієнтом / клієнта перед установою включаються сума наданого установою кредиту та сума нарахованих процентів за весь період користування кредитом згідно з умовами договору за виключенням простроченої заборгованості за кредитом та за нарахованими процентами.

Установа має розраховувати загальну суму всіх фінансових операцій, які зменшують активи клієнта. До розрахунку включаються всі фінансові операції з погашення суми кредиту (тіла кредиту) та процентів. 

За наявності в установи кількох укладених договорів з особою установа враховує для розрахунку лімітів, наведених у підпункті 2 пункту 31 додатка 2 до Положення № 107, фінансові операції за всіма укладеними договорами з такою особою.

У той самий час під час здійснення розрахунку потрібно враховувати погашення клієнтом суми кредиту (тіла кредиту) та процентів не лише за договорами, які укладено протягом календарного місяця, за який здійснюється розрахунок, а і погашення клієнтом суми кредиту (тіла кредиту) та процентів за договорами, укладеними в іншому календарному місяці, але сплата за якими була здійснена клієнтом у календарному місяці, за який здійснюється розрахунок. Такий розрахунок здійснюється з урахуванням усіх договорів, укладених клієнтом з установою, незалежно від кількості сайтів (торгових марок), через які клієнтом укладено договори з установою.

Розрахована за всіма договорами сума фінансових операцій, які зменшують активи клієнта, не має перевищувати 40 тисяч гривень на місяць (еквівалент), а на рік – 400 тисяч гривень (еквівалент).

Зазначаємо, що словосполучення “на місяць” та “на рік” означають період часу в межах календарного місяця або року відповідно.

Наголошуємо, що підставою для здійснення верифікації клієнта “повноцінними” методами, визначеними в додатку 2 до Положення № 107 (які не передбачають дотримання умов, наведених у пункті 32 додатка 2 до Положення № 107), є такі умови:

загальна сума всіх фінансових операцій, які зменшують активи клієнта, 

перевищує 40 тисяч гривень на місяць (еквівалент) або

загальна сума всіх фінансових операцій, які зменшують активи клієнта,

перевищує 400 тисяч гривень на рік (еквівалент).